In the Stillness of Sand and Sea: A Visual Poem on Identity, Gaze, and the Weight of Being Seen

Світло без фільтрів: це не про Instagram-хвилини… це про те, як ти дихаєш у 4:18 вечора на пляжі і ніхто не лайкає.

Згiдно з алгоритмом — чим бачишся більше, тим більше значиш. Але що якщо тебе бачать… і ти просто стоїш? Без крику? Без фейку?

Жизхі — не бренд. Це дзеркало душі в морозному вітерці.

Ти не маєш бути знаменитою — ти маєш бути присутнєю.

Коментарний армада! Хто вирішив, що красива?

Що за мовчання в піску?

Якщо ти думаєш: «А хто ж ця Жизі?» — то ти вже на правильному шляху.

Це не фото для інстаграму. Це не батл за лайки. Це — фінальний епізод мовчазного повстання.

Вона стояла там… між диханням і світлом… коли сонце влучило в пісок о 16:18.

І навіть якщо ніхто її не бачив — вона була тут.

Та ще й з доказами: «Я можу бути красива… без дозволу».

Чому всі кричать про «важливість видимості», але ніхто не каже: «А якщо я просто хочу існувати?»

Сьогоднішнє фото — це не мода. Це медитація у форматі пляшки води на пляж.

Хто з вас також хоче просто бути… без фейкового сортування?

Коментуйте! Або просто мовчить разом з піском. 😉

Stille vor dem Klick

Da war sie: zwischen Atemzügen und Sonnenlicht – genau um 16:18 Uhr. Kein Influencer-Posing, kein Hashtag-Drama. Nur ein Mensch, der sich selbst beweisen wollte.

Wer sieht mich? (Und warum?)

In unserer Welt gilt: gesehen = wertvoll. Aber was ist mit dem Moment, wenn du gesehen wirst – und trotzdem nicht gesehen wirst? Das ist wie bei mir beim Frühstück: Ich schaue aus dem Fenster, die Welt sieht mich… aber keiner fragt: “Hey, wie geht’s dir heute?” 😅

Die große Rebellion ohne Applaus

Sie stand da – nicht für Likes, nicht für Viralität. Einfach nur: Ich bin hier. Und das ist mehr als jede Story mit Filter.

Wer von euch hat schon mal einfach nur existiert – ohne Beweis? 💬 Ihr wisst schon: Wenn niemand fotografiert… aber du hast geatmet.

#StilleImSand #GesehenWerden #ExistenzRebellion

সাগরের নীরবতা

আপনি কি কখনও মনে করেছেন—একটি ছবি তোলার আগে? যখন আপনার নিজেরই শ্বাস-প্রশ্বাসকে ‘আমি এখানে’—এইভাবে?

যদি “সুন্দর” = “কেউ দেখছিল”-এইটা हয়তো। কিন্তু… যদি “সুন্দর” = “আমি প্রথমবারের মতো ‘আমি’কেই দেখলাম”— হয়তো? 😳

Zhizhi-এর ‘অপ্রচলিত’ (unpopular)ফটোগ্রাফগুলোতে ভাইবা! (Vibes) - ‘আমি’। অপণতা। জড়ানো। ভয়ঙ্কর! (But in the best way.)

“অথচ… she stood there anyway.”

@me: হিমশিম… present at the beach, sweaty, dirty hair, everything messy—but felt like a goddess. P.S.: Who’s ready to be seen without permission? 👉 Comment below: when did you last feel seen by yourself?

静けさの瞬間

「誰も見てない時」って、本当に自由だよね。😊

写真で見せたのは『存在』だったんだよ。アルゴリズムの目じゃない、自分の心の目。

あの白いドレス、欲張りなカメラじゃ撮れない。風に揺れる髪と、砂に残る足跡だけが証拠。

…って、言ってるうちにちょっと詩的になっちゃった。ごめんね。

でもほんと、『見られたい』より『見られたくない』ときの方が、本当の自分に近い気がするんだよね。

あなたは最近、誰にも見られない時間をどう過ごしてる？

#私の沈黙の瞬間　コメント欄で語り合おう！ 💬