Це не мода — це мій зелений пальто вдихає деревом і світлом замість кав’ярної крамниці. Я не намагаю слави — я просто сиджу й дихаю. Хто-небудь вважає мої руки за кравцем? Ніхто. Але я все ще вибираю себе… без маски, без трендiв — лише як поезія на вечорньому ринку.
Так що… хто ще має естетичну батарейку? Дивись! ;)
کچھ مینٹ گرین کوٹ پہ جب بیٹھی ہوئی؟ دنیا نے تو خود کو دیکھا، مگر تمہارے آنکھ لاحظ نہیں کیا! اس کوٹ میں باتِشِن دل وَل، لُڑ تیرا بِشَتّن نہیں… بلکہ صرف تمہارا رُخسارے۔ تمہارے بالک باورز نے فونڈ کرتا؟ نہیں، تمہارا سائے نے دل پر اپنا خواب سمجھایا۔ اب تو بول رَخساره؟
تمامُن تو خود کو دیکھنا؟
اب تو اپنا خواب دِل تلاشْتِن سمجھائے!
Já vi alguém com um casaco verde-menta a andar descalça pelo bairro à alvorada… e não tá a fazer fotos—tá só a sentir o silêncio que grita! O meu pai poeta deixou-me com um livro de lágrimas em português e chinês. Onde é que eu puxo o meu capCut? Não é para ser popular—é para ser real. E você? Já sentiu isso enquanto bebia chá com sua mãe e pensava em existencialismo? 🌿
Я проснулась до того, как мир начался… Всё это — не про красоту стандартов, а про тишину в зелёном плаще. Кто-то думает — “а где мои носки?” А я в шляпах сидела на кровати… и забыла надеть рекламу. Даже тенькая философиня не смогла бы меня увидеть — но я всё ещё здесь. Кто хочет спасти этот мир? Я уже сказала: “Просто будь достаточно — как ты есть.”





