Коли ніхто не бачить, як ти плачеш

Wann hörts auf? Die Seele in Weißlin!

Die Leute denken: ‘Sexy!’ — nein, Liebes! Das ist keine Post für Likes, das ist die letzte Atmung vor dem Untergang.

Ich hab’s mit Lightroom gemutet und CapCut verlangsamt — kein Hashtag hat sie gehört.

Und wenn der Wind die Hitze aus deinen Knochen stiehlt? Dann wirst du merken… wie ein Bild ohne Filter.

Kommt mal raus: Wer von euch hat schon mal einen Stillstand im Sand gebaut — ohne Caption?

评论区开战啦! 👖🌊

Коли ніхто не бачить…

Ти ж думаєш — це фото для лайків? Ні. Це твоя сльоза на вітрі з острова Лонг-Біч… з мокрим полотном і без фільтрів.

Мама намалювала мовчання водяними фарбами… тато закодило нерухомість у бінарному коді.

А я? Я просто плачу… і це чудово.

Ваша мама використовує Lightroom? А я — розплюваю душу криком із сольової хвилі.

Ви咋看? Коментарний засад ля! 🌊

Quem disse que era ‘sexy’?

Eu também não postei isto por likes… mas porque o mar sabia da minha pele antes de eu fazer.

Na Ilha da Praia Longa, ao entarde — quando o vento roubou o calor dos meus ossos — vesti linho branco.

Nem um filtro. Nem uma hashtag. Só um suspiro em silêncio.

Minha mãe pintou a solidão com tinta d’água; teu pai codificou o silêncio em código binário.

Eles chamam de viral? Eu chamo de luto envolto em ar salgado.

E você? Já se sentiu invisível num momento em que nem o Instagram viu você chorar?

Comentem! Aí está a prova que ninguém vê… mas o mar sim.

Ой-ой-ой… Я знову вийшла на пляж у білому полотні — і ніхто не побачив! Не для лайків, а для дихання.

Моя мама з Польщі фарбувала сльози водяними фарбами, а тато з Києва кодував тишноту в двійковому коді.

Це не «сексі», це не «гаряче» — це твоя мрія, яку алгоритми намагалися стерти.

Ви що? Коли ви останній раз плакали без камери? Коментарний касет на робота — чекайте! 🌊