Коли ніхто не бачить…

Ти ж плачеш у білому — і ніхто не знає, що це не фільтр для лайків, а звичайний сльоза з моря.

Без підпису

58 кадрів без хештегів — всьо втрачено в тихому шумі. Даже ШІ-фільтри кажуть: «це гарно!»

Що залишається?

Мама малювала тишу водою; татко кодував статичність у бинарному коді… А я? Я просто дивлюсь і плачу в бодрому моря. Ваша перша пост-фотка? Залишайте коментарем — чи ви також плакали вблизі моря? Коментарний ринг у мене! 🌊