Місто спить, а ти бачиш

Ой, якби місто включило світло на ніч — мене б не випустили з дому!

Але ж я все одно прокинулася… І це не через каву чи погану сонячну погоду.

Це коли в тебе в голові фільм без кінця: «Що я роблю? Хто я? Чому цей м’який світлофільтр на телефоні такий дорожній?»

Але ж ти не просто сидиш!

Ти ж у білому — бо це ще й захист від холодних підлог і холодної самотності! І чорні колготки? Не для того, щоб когось збудити… а щоб не почуватись голою перед собою.

Навіть святкування — це революція?

Коли камера просто чекає: на мить замислення, на долоню на склi… Якщо свiтло просочилося через штори — то воно уже перебороло темряву. І це найсмiшнiший момент у всьому моєму життi.

Якщо ти також прокинувся… То твоя самотнiсть — це доказ того, що ти живий. Або просто маєш добрий смак до незрозумiлих образiв.

Хто з вас хоче стати червоною дамою? Коментуйте! 🖤

Ось це місце!

Вона не планувала бути побаченою — але море вже дивилось.

Якщо ти думаєш, що червоний купальник — це для лайків… то ти помиляєшся. Це ж така м’яка сакральність! Як будинок з пам’яттю.

Вона не хотіла бути «зображеною»

Але море зробило це за неї.

Що важливіше — вона й сама себе побачила.

Коли краса стає мовою

Тут ніхто не кричить «сміхнись!» Тут лише хвиля робить глибокий вдих… і ти вже не той.

А якщо просто бути?

Навіть без фільтрів — твоя душа вже в кадрі. Можливо, найсильніший селфі — це коли ніхто навіть не знає про фото.

«Я просто стояла… і раптом зрозуміла: я уже була побачена»

Хочеш також? Напиши у коментарях: «Я хочу бути побаченою без умов» 🌊✨