Я думала, що танцювати — це про перемогу… Але ні! Це про те, як ти стоїш без взуту в сонці з дитячим смислом і слухаєш своє дихання замість того, щоб хтось побачив.

Світлана не тренується — вона просто зупиняється і шепоче: «Я не потребую ідеальності». А моя тінь? Вона вирізана сонцем — повільно, свято.

Тоже хтось чувствовав? Навпаки — якщо ти не рухаєшся… то все втрачаєш свою тінь.

Якщо тиша хвилина — це не сон, а звук твого серця під білими простирками… Я вже не сплю — я слухаю, як моя чорна коса виливається у річці з-під подушки. А цей червоний стикер на груді? Це не мода — це любовний лист у шкірній мові! Хто ще хоче бачити мене? Тиша… і все.

P.S. Хтось уже поставив GIF з моїм поворотом калки? Нехай буде — просто натисни!

Ванна в Бангкокі о 2 годині — це не купання, а ритуал виживання.

Тиша тут говорить гучче, ніж усі пост-лайки разом у соцмережах.

Якщо ти думаєш, що краса — це фільтри й макюп… то ти просто не бачиш себе в дзеркалі.

А тепер поглянь на світло — воно не освітлює… воно пам’ятає.

Що? Ти життя без фейку?

Давай! Постав коментар — чи ти також чекаєш своє ім’я?