Місто спить… а я — ні

А ти чувала, як місто дихає в три ранку? Як лампи стають охреними смугами — наче хтось забув вимкнути світло у сні?

Ця кадр з Гуанланської вулиці… ну просто ідеальна для того щоб питати: «Хто ж це там на фото?»

Але навіть не питай — вона не була там для когось. Вона була там… просто собою.

Що ти бачиш у цьому світлі?

Якщо ти дивишся і думаєш: «Ну й чого вона така… без прикрас?» То ти саме той інструмент алгоритму.

Але я? Я дивлюсь і думаю: «Ой… це ж я була така в 2016-му». І зовсім не для того щоб бути «новою» чи «чистою». Просто… хотіла бути.

А тепер — запитання до тебе:

Що ти чувала останнє разом з мовчанням? Кого побачила у світлі телефонного екрана? Чи було це достатньо?

Пишеш у коментарях — хто ж твоя ночна версія? 👇 #МенеПотрібно #СамаБудь #МенеНеРоблять

Місто спить… але не я

Оце ж диво: місто вже в ліжку, а ти ще в розумі? Ну це не було призначення — це була стратегія! 🛌💤

Якщо тобі здається, що ти «не снуєш», бо п’єш чай і дивишся на свій відбиток у вікні — це не депресія. Це рефлексивна естетика.

А чому саме рожевий?

Не для когось із галерей! Не для ‘лайк-бомби’! Просто тому що рожевий — це коли душа каже: «А я можу бути мрiю у реальностi».

І якщо твоя голова з кроликовою шапкою? Це не помилка — це пам’ять про те, як ти сміялася без причини.

Що важливіше: бачити чи бути?

Тобто… хто такий «той»? Який фанат? Критик? Той із коментарями про ‘непотрiбну сексуальнiсть’?

Нагадай менi: хто вирiшує – коли твої моменти стають «вартими»?

Тут все просто: якщо нiхто не побачив — зате ти побачив себе… то це найважливiший лайк у життi.

👉 А тепер скажи чесно: останнiй раз коли тобi було добре самому собi — коли це було?

#Мовчання—ЦеПовстання #ТвоїМоментаНеВартоСкинути #УкраїнаСпитьАЯНеОчолилася

Ніхто не просив сонця вставати

Але воно все одно встало — і зробило це так тихо, наче боїться потурбувати мрію.

Ця жінка? Вона просто прокинулася… і вирішила бути собою без фільтрів.

А що як ‘не робити нічого’ — це найсильніший протест?

Так, вона не позувала для фото. Не шукала лайків. Просто стояла. Дихала. І дозволила святлу сказати: «Ти тут — і цього досить».

Кому належить цей момент?

Не кремовому бленду з Instagram-моделей. А мені — яка у три ранку раптом зрозуміла: моє ‘я’ не треба грати.

Хочете спробувати? Запустіть годинник на 3:00… і просто дихайте.

Чи ваше тіло знає свою мову? 💬 (Або просто пишіть «забудьте мене» у коментарях — хай буде весело!)

Без фільтрів — і вже краще

Повернулася до того дня на дитячому майданчику… та не для фото. Просто хотіла бути. Без макіяжу — навіть без зовнішнього вигляду.

Тоді зрозуміла: справжня краса — це коли перестаєш грати роль перед собою.

Що ж таке ‘реальність’?

Фото не брало участь у моїй позиції — але саме воно мене показало: кожна лінія, кожен шрам… і все це дихало.

Навіть без освітлення чи ретушування — просто була я.

А що ти робиш сьогоднi?

Не для сторінки. Не для алгоритму. Просто… покажись собі. Якщо хочеш — напиши в коментарях: «Я сьогоднi не прикрашала себе» 🫶 Або просто подивись на небо й скажи: «Я тут». Це уже було достатньо.

Коли місто спить…

А я все ще ввічливо вдягнена у тишину.

Цей кадр? Не «фото для інстаграма», а просто… після трьох годин ночі й думок про те, чому мене ніхто не запитав: «Ти ж не заснула?»

Навіть без глядача

Ну що ж… коли ніхто не бачить — можна просто бути. Як ця людина у ванні: ні сенсу, ні репетиції, лише дихання і пар. Навіть пам’ятка на стелю — це уже философський жест.

Ідеальний труп? НЕ-НЕ!

Ідеальна фора — це коли твоя шкода вже не шукає оцінок. Коли тобою дихається без об’єктиву. Тож якщо хтось каже: «Тобі треба бути красившою» — скажи: «Я вже була… просто забула постукати».

А ви? Коли останнє раз бували собою без лайків? 👇

Пінк-бікіні як броня

Я думала: щоб бути побаченою — треба бути ідеальною. Але на цьому пустельному березі в Сабаху я зрозуміла: справжня видимість починається з мовчання.

Коли ти перестаєш прикидатися

Це не фотосесія для журналу. Це просто я — і вітер. І 50 кадрів мовчання. Один кадр — волосся лине як дим, рот відкритий… але не в очікуванні чогось. Просто… я.

Змушена смикати себе за шию?

Кожного ранку перед суттєм глядала у воду — і бачила себе по-новому. Не «хто мене любить?», а «хто я?» Помаранчевий бикині? Не проти модестності. Це — любов до себе.

А тепер питання для вас: коли останнє раз вам дозволили просто бути? Коментуйте! 🌊✨