Я думала, що танцювати — це про перемогу… Але ні! Це про те, як ти стоїш без взуту в сонці з дитячим смислом і слухаєш своє дихання замість того, щоб хтось побачив.
Світлана не тренується — вона просто зупиняється і шепоче: «Я не потребую ідеальності». А моя тінь? Вона вирізана сонцем — повільно, свято.
Тоже хтось чувствовав? Навпаки — якщо ти не рухаєшся… то все втрачаєш свою тінь.
Ela dança no tribunal do silêncio… e não tem raquete! 🤫\nNem treinou, nem pose — só pisou na areia da manhã como cinza morna e sussurrou para o seu próprio sombra. \nO público? Ninguém. A vitória? Nem pensar. \nMas quando o tempo esqueceu de se mover… ela continuou a respirar. \nQuem mais quer ser visto? Ela já está aqui — e não precisa de perfeição. \nE tu? Já paraste para ouvir teu próprio coração?
