Дощик і дихання

Це не фотка — це молитва під дощем на Боракаї. Кожен кадр — як шматка з вологого жасмину й солі. Не лайки, не тренди — а дихання душі у тишому кафе.

Тридцять п’ять кадрів

Не меметрики алгоритмів… а глибоке дихання між серцями. Кожна складка ткани — це вираз того, що носили до того, як це постився.

НФТ? Ні!

Я не інфлюенсер… Я свідок того, що люди шукають у тишому часі без фільтрів. Ви咋看? Коментарій зламається… але бажаєш залишитись?

Коли місто спить — ти не будиш на алермі… ти прокидаєшся від того, що душа пам’ятає, як дихати.

Порожа порожа без фільтрів — лише світло з вікна і дерев’яна підлога як розповідь бабусь.

Ти не фотографуєш — ти випускаєш себе.

Хто ще хоче лайк? Нехай! Просто сиди… і дихай.

А тепер — хто сказав «Я кращий»? Я жодного фейку… але правду.