Оце ж була не танцівка — це було святкування власної існування! 🕊️

Якщо ти думаєш: «А хто мене бачить?» — подивися на цю дівчину. Вона танцювала сама для себе… і вже цього мало.

Запитай себе: а якщо ніхто не гляне — ти все одно станеш? 💫

(Підпишись у коментарях: «Я танцюватиму й без публіки» — і ми зробимо це разом.)

Якщо місто спить — це не означає, що ти маєш заснути

Знаєш, як коли вже немає сенсу фільтрувати? Коли вже не треба бути «виглядною» на кадрі? Тоді його найцінніший момент — коли ти просто єш.

А ось ця людина в Нью-Йорку о 2:17 ночі… Не для лайків. Не для сторінок. Просто сидить і дивиться на дощ.

Таке враження, наче вона каже: «Ось я — без обгортки». І це найбезпечніше місце для мене.

«Я знайшла себе поза камерами» — із глибин коментаря.

Що ж робити? Або прийняти те, що твої найбезпечніші хвилини — саме коли ніхто тебе не бачить…

Або взяти свого кота Микку (якщо є), посмикати за вухо і сказати: «Так! Це ж наш час!»

Хто з вас також не може заснути? Пишіть у коментарях — або просто промовчимо разом. 💤✨

#МояТихаНоч #КолимiстоСпить

Я танцювала у піжамі, а не на сцені… І знаєш, що найглуше? Моя кішка Мікку сказала: «Ти вже не дивина — ти просто жива». Жодного фільтру, жодного макияжу — тільки дихання і стара пам’ять з Києва-Вулицької вулиці. Хто тебе бачив? Я — навпаки… І це достатньо.